Як зустрічають Новий рік в Україні: історія, звичаї і традиції

Попри те, що сьогодні новорічну атмосферу часто формують телевізор, напої та частування, українці й досі намагаються вплести у святкову вечерю давні ритуали

Серед усього різноманіття свят, які існують у сучасному світі, Новий рік посідає особливе місце та користується найбільшою прихильністю. Ймовірно, це пов’язано з його здатністю створювати відчуття таємничості й дарувати віру в те, що майбутній період принесе позитивні зміни та перевершить попередній.

У традиційному світобаченні наших пращурів Новий рік сприймався як переломний момент — межа між віджилим і новонародженим часом, між завершенням і початком. Йому надавали значення своєрідного переходу в майбутнє, від якого залежала подальша доля людини. Вважалося, що слова, вчинки та моральна поведінка напередодні свята, а також виконання обрядових дій, визначають перебіг життя впродовж усього наступного року. З плином історії більшість цих звичаїв була втрачена. Протягом останніх десятиліть святкова культура українців зазнала впливу масових розваг, а також традицій західноєвропейських і східних народів. Проте навіть нині, коли новорічне святкування часто зводиться до перегляду телевізійних програм, застіль і вживання напоїв, українці все ж прагнуть доповнити святкову трапезу символічними ритуальними елементами.

Звичай називати роки "літами", а також поділ річного циклу на літню й зимову частини сформувалися під впливом землеробського укладу життя. У дохристиянські часи початок року припадав на 1 березня — період пробудження природи й настання "літа", яке тривало до початку осені. Саме цим пояснюється наявність у новорічних щедрівках образів ластівки під вікном господаря чи сивої зозулі в саду, що уособлювали прихід тепла, життя та врожаю.

Коли святкували Новий рік

Після запровадження християнства на Русі поступово утвердилася візантійська система християнського літочислення, за якою відлік часу починався з 1 вересня 5509 року до н. е. — дати, що вважалася днем сотворення світу. Цю систему офіційно закріпив VI Вселенський собор у 681 році.

Водночас західноєвропейські церкви користувалися іншим способом обчислення часу — від Різдва Христового. Дату народження Ісуса у VI столітті визначив монах Діонісій Малий. Обидві традиції спиралися на юліанський календар, створений александрійським ученим Созігеном і впроваджений ще за часів Юлія Цезаря у 45 році до н. е. Проте початок року в цих системах відрізнявся: у юліанському календарі Новий рік наставав 1 січня, а у візантійському — 1 вересня.

Запроваджене "згори" вересневе новоліття мало незначний вплив на повсякденне життя простого люду. Для господарських потреб люди й надалі орієнтувалися на традиційний землеробський календар, починаючи відлік року з березня. У 1492 році виповнилося сім тисяч років від дня створення світу, і настання нового тисячоліття викликало страх перед можливим кінцем світу. Коли ж апокаліптичні очікування не справдилися, у Московському царстві було ухвалено рішення закріпити вересневий Новий рік як спільне церковно-державне свято.

Кардинальні зміни відбулися наприкінці XVII століття. У 1699 році Петро І, прагнучи узгодити державні справи з європейськими країнами, наказав перейти на нове літочислення — від Різдва Христового, а початок року встановити 1 січня. Разом із цим було запроваджено європейський формат святкування 1700 року: салюти, гарматні постріли, гучні застілля та прикрашання осель ялинками чи хвойними гілками. Втім, після смерті царя ці звичаї швидко втратили популярність, і новорічні ялинки тривалий час можна було побачити хіба що на дахах шинків.

Поява традиції прикрашати ялинку в Україні

Звичай оздоблювати ялинку прийшов в Україну з Європи й утвердився з середини ХІХ століття, насамперед у середовищі заможних верств. Про відмінності між різдвяними традиціями панів і селян писав Іван Франко, зазначаючи, що знать ставила в оселі смереку, тоді як прості люди вносили до хати різдвяний сніп — дідух, який встановлювали на покуті у Святвечір.

У християнській традиції ялинка тлумачиться як образ Дерева життя, що охороняється архангелом із вогняним мечем і символізує втрачений та обіцяний людині рай. Різдво ж осмислюється як момент Божого сходження на землю задля повернення людству спасіння, а зірка на верхівці ялинки уособлює Віфлеємську зорю — провісницю народження Христа.

Попри зміни календарних дат, 1 вересня й надалі зберігало особливе значення в житті українців як початок церковного та навчального року. Натомість 1 січня в православній традиції присвячене святу Обрізання Господнього та вшануванню святителя Василія Великого.

Як святкували Новий рік українці

Наші предки зустрічали прихід нового року в чистій, святково впорядкованій оселі. Залежно від заможності господарів у хаті ставили ялинку або ж дідух. Вірили, що майбутній рік формується діями самої людини, тому важливого значення надавали тому, як було прожито попередній період. Підготовка до свята охоплювала не лише приготування частувань, а й духовне очищення — через молитву та сорокаденний піст. Вечір напередодні Нового року називали "щедрим" або "багатим", адже стіл ломився від наїдків: м’ясних страв, ковбас, холодцю, печені, риби, тушкованої капусти, налисників. Окрім куті, неодмінно пекли пироги. Господар, ховаючись за великою мискою з ними, висловлював побажання, щоб і в наступному році родина жила в достатку.

Передноворічний вечір у православній традиції присвячений святій Меланії Римлянці, а перший день нового року за старим стилем — ушануванню святителя Василія Великого. Саме тому ці дні в народі отримали назви "Маланка" і "Василь". У деяких регіонах, зокрема на Бойківщині, до свята випікали спеціальні обрядові хліби — "василі". По всій Україні було прийнято вітати людей, названих на честь святого.

Новий рік у радянську добу

Події 1917 року докорінно змінили святкові традиції. У 1918 році радянська влада запровадила перехід на григоріанський календар, реформований ще у XVI столітті папою Григорієм XIII. Хоча цей календар поступово прийняли католицькі та протестантські країни, православна церква відмовилася визнавати реформу, залишившись при юліанському стилі, який відрізняється на 13 днів. Унаслідок цього народні новорічні звичаї було перенесено на 14 січня за новим стилем.

У перші роки радянської влади Різдво оголосили "пережитком минулого", а різдвяну ялинку заборонили як релігійний символ. Проте згодом, у межах ідеологічної роботи з населенням, ставлення до неї змінилося. У 1930 році в Кремлі встановили ялинку для дітей робітників із п’ятикутною зіркою на верхівці. Масового поширення традиція набула після публікації статті Павла Постишева у газеті "Правда" наприкінці 1935 року. Відтоді новорічні святкування з ялинками почали проводити в школах, клубах і на підприємствах, а обов’язковими персонажами стали Дід Мороз і Снігуронька. У сільській місцевості ялинка як атрибут Нового року закріпилася лише у 1960-х роках.

Люди старшого покоління й досі розрізняють "офіційний" та "власний" Новий рік, надаючи перевагу останньому. Оскільки "державне" святкування майже не мало обрядового наповнення, народ поступово доповнював його елементами зі Старого Нового року та запозиченнями зі східних традицій.

Сучасна модель зустрічі Нового року є поєднанням різних культурних нашарувань: різдвяних мотивів (ялинка, подарунки), радянської спадщини (звернення керівників, бій годинника), східних вірувань (вибір одягу за символом року) та магічних дійств — зокрема спалювання записок із бажаннями та символічного "прийняття" попелу з шампанським.

Чому шампанське стало новорічним напоєм

Ігристе вино, відоме як шампанське, хоча й виникло у XVII столітті в Західній Європі, з’явилося на українських землях лише в ХІХ столітті. У 1878 році князь Лев Голіцин заснував у Криму завод шампанських вин. Водночас українська еліта надавала перевагу іншим напоям — європейським винам, меду, міцній горілці та різноманітним настоянкам. Навіть у небагатих родинах на свята подавали домашні наливки з ягід і фруктів.

Ситуація змінилася у 1960-х роках, коли радянські винороби розробили технологію масового виробництва ігристого вина, що зробило його доступним для широких верств населення. Шампанське стало символом Нового року не лише через свою "святковість", а й завдяки ефектному відкриванню пляшки. Гучний хлопок корка нагадував постріл — шум, який у традиційній культурі вважався способом відлякування злих сил.

На відміну від стриманого й зосередженого Різдва, Новий рік мав веселий, гомінкий характер і допускав молодечі пустощі. Водночас церква застерігала вірян від надмірностей — у їжі, напоях і поведінці. Усвідомлюючи можливі "перегини", учасники новорічних маскарадів на Гуцульщині після завершення свят і сьогодні символічно "змивають гріхи" у потоці. Наші предки вірили, що в новорічну ніч оновлюється весь світ, а небо стає відкритим, тому щирі бажання, задумані опівночі або висловлені іншим, обов’язково здійснюються.

Як вже писали "Коментарі", новорічна ніч здавна вважається особливим моментом, коли межа між минулим і майбутнім стає тонкою. Саме тому в багатьох культурах існує традиція ворожінь на Новий рік – для виконання бажань, передбачення долі та пошуку кохання. Вважається, що ритуали, проведені під бій курантів або у перші години нового року, мають найсильнішу енергетику.